Рекомендація для батьків майбутнього ПЕРШОКЛАСНИКА

Наше завдання не в тому, щоб зробити себе необхідними нашим дітям, а навпаки, у тому, щоб допомогти їм навчитися, по можливості скоріше, обходитися без нас.    
(К. О. Конраді)

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже відбувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового положення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оцінюється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих: батьків, однокласників.

Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра. Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким піддається школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути виконати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (невизначеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до певних наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.

Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:

• своєчасність переходу від гри до навчання;

• відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілкування з однолітками;

• правильне виховання в сім'ї;

• усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного значення навчання в школі;

• у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;

• у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчання, а при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.

Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати наступні правила:

1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1 — 1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дитина працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час виконання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація.

2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтримувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку, і служить причиною швидкого стомлення).

3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь предмета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога.

4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку.

У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи:

- У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.

- Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використовується агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і ображеною.

- Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утриматися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.

- У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, якау всьому невдоволенні батьків бачить свою провину.

Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою допомоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повинні:

• встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, турботою та любов’ю;

• вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успішність своїх дій;

• спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додаткових завдань;

• контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьківської уваги);

• підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;

• уміти вислуховувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілкування.

Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює режимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зниження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.

Пам'ятка для батьків

Кодекс истинного родителя

55 способов сказать ребенку я тебя люблю

Хотите, чтобы ваш ребенок ходил в школу с удовольствием?

Родительские «НЕЛЬЗЯ» при соблюдении режима дня.

Советы психолога родителям первоклассников

1. Програма «Онляндія – Безпека дітей в Інтернеті» охоплює цілу низку заходів, спрямованих на навчання дітей, вчителів та батьків правилам безпечного користування Інтернетом.
   На сайті http://www.onlandia.org.ua представлено матеріали для дітей, їхніх батьків та вчителів: інтерактивні ігрові сценарії, короткі тести, готові плани занять, завдяки яким діти і дорослі зможуть опанувати основи безпечної роботи в Інтернеті.
2. Безпечний Інтернет
3. Профілактика грипу 
   Постанова санітарно-епідеміологічної служби України від 16 вересня 2013 року ''Про забезпечення заходів щодо профілактики грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій в епідсезон 2013-2014 років''

Поради батькам п'ятикласників

Як навчити дитину вчитись

Навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в соціально-психологічному, так і фізіологічному плані.

Змінюється усе життя дитини : усе підкоряється навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Це дуже напружений період, передусім тому, що школа з перших же днів ставить перед учнем цілий ряд завдань, не пов'язаних безпосередньо з його досвідом, вимагає максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних сил.

Щоб зберегти у дитини бажання вчитися, прагнення до знань, необхідно навчити його добре вчитися. Усі батьки мріють, щоб їх діти добре вчилися. Але деякі батьки вважають, що, віддавши дитину до школи, можна полегшено зітхнути: тепер усі проблеми, пов'язані з навчанням, повинна вирішувати школа. Звичайно ж, школа не відмовляється від своїх обов'язків. Ця справа не лише школи, але і батьків. Ми, учителі, пояснюємо дітям прийоми роботи, а як засвоїла дитина ці прийоми, як вона їх використовує і чи використовує взагалі, залишається поза увагою учителя. А у батьків є повна можливість проконтролювати свою дитину. Вони можуть надати ту допомогу, яку не може зробити учитель.

Особливе значення в цьому випадку має співпраця батьків і вчителя, узгодження їх дій. Ще К.Д. Ушинський говорив, що саме на початковому етапі навчання батьки повинні максимально опікати своє дитя. Їх завдання - навчити правильно вчитися. Тому питання "Як допомогти дитині добре вчитися" я виношу на батьківські збори. Зусилля сім'ї і школи у вирішенні цієї проблеми - єдині.

Допомога дітям має бути ефективною, грамотною і повинна йти в трьох напрямах:

- організація режиму дня;

- контроль за виконанням домашніх завдань;

- привчання дітей до самостійності.

 1. Організація режиму дня. Організація режиму дня дозволяє дитині:

·         легше впоратися з учбовим навантаженням;

·         захищає нервову систему від перевтоми, тобто зміцнює здоров'я.

У 20% школярів погане здоров'я – причина неуспішності. Тому привчайте дітей до дотримання режиму дня; раціональному харчуванню; домагайтеся, щоб вранці дитина виконувала ранкову гімнастику; займалася спортом; бувала на свіжому повітрі не менше 3,5 години.

Точний розпорядок занять - це основа будь-якої праці. Необхідно включати в режим дня щоденне виконання домашніх обов'язків (купівля хліба, миття посуду, винесення сміття і так далі). Їх може бути трохи, але треба, щоб діти виконували свої обов'язки постійно. Привченій до таких обов'язків дитині не доведеться нагадувати, щоб вона прибрала свої речі, вимила посуд і так далі .

Абсолютно необхідно, щоб в режим дня було включено щоденне читання книг. Бажано в один і той же час. Учень, що добре читає, швидше розвивається, швидше опановує навички грамотного письма, легше справляється з рішенням завдань. Добре, якщо ви проситимете переказати, що прочитала дитина (розповідь, казку). При цьому дорослі зможуть виправити мовні помилки, неправильно вимовлені слова. Таким чином, діти вчитимуться виражати свої думки.

Важливе питання в організації режиму дня - це організація дозвілля. Важливо не залишати дитину без нагляду, а дати можливість займатися улюбленою справою у вільний від навчання час. Особливу увагу слід приділяти перебуванню на свіжому повітрі (до 3,5 ч. у день), адже у дітей велика потреба в русі.

Необхідно правильно організувати сон. Денний сон - 1 година. (Якщо дитина не спить, перезбудилася, нехай полежить, послухає казку.) Лягати спати треба о 21 годині. Хороший, спокійний сон - це основа здоров'я.

Потурбуйтеся, щоб після вечері дитина не перезбуджувалася, не дивилася "страшні фільми", не грала в шумні ігри. Усе це відіб'ється на сні, на самопочутті дитини.

Добре прогулятися перед сном 30-40 хв. Якщо дитина спить, стежте, щоб голосно не звучав телевізор, радіо. Погасіть світло, говоріть тихіше.

Часто батьки йдуть на поводу у дітей, миряться з капризами дитини : діти беруть участь в «застольях», лягають пізно спати. Це неприпустимо.

Часто батьки не помічають, що заважають дітям: голосно розмовляють, включають телевізор. Іноді батьки роблять за дітей уроки. В цьому випадку страждає моральність. Діти звикають до брехні і лицемірства.

Ви не повинні забувати, що в силу вікових особливостей школярі погано перемикаються з одного виду роботи на інший. Наприклад, сяде дитина малювати, батьки посилають в магазин. Треба дати час на перемикання. Інакше внутрішнє небажання може супроводжуватися грубістю. Запам'ятайте: всяке необгрунтоване перемикання з одного виду роботи на інший може виробити погану звичку: не доводити справу до кінця.

2. Напрям допомоги - контроль за виконанням домашніх завдань. Контроль має бути систематичним, а не від випадку до випадку і не обмежуватися питаннями:

- які оцінки?

- чи виконав уроки?

Після ствердної відповіді батьки займаються своїми справами, не контролюючи дітей. Деякі батьки не контролюють дітей взагалі, пояснюючи це нестачею часу, зайнятістю. В результаті діти не засвоюють матеріал, роботи виконуються недбало, брудно, пропуски починають накопичуватися, що може привести до інтелектуальної пасивності дитини. Вона не розуміє питань учителя, відповідей товаришів. Їй стає не цікаво на уроці, вона не намагається розумово працювати, а небажання напружуватися подумки переростає в звичку, тобто розвивається інтелектуальна пасивність. Що приводить дитину до небажання вчитися.

Тому допомога дітям повинна виявлятися своєчасно. Інакше пропуски в знаннях накопичуватимуться, а ліквідовувати їх потім буде просто неможливо. Тобто контроль має бути постійним, щоденним, особливо в початковій школі.

Якомога більше вимогливості до дітей і якомога більше поваги. Контроль має бути ненав'язливим і тактовним. На перших порах маленький учень потребує вашої допомоги, в тому, щоб і нагадати йому про уроки і навіть, можливо, посидіти поряд з ним, поки він їх зробить. Ці перші його шкільні кроки надзвичайно важливі: від них залежить, можливо, усе його шкільне життя.

Дуже важливо контролювати не кінцевий продукт їх праці, а сам процес. Тобто важливо не просто проконтролювати результат роботи, а проконтролювати як дитина виконувала цю роботу, допомогти здолати труднощі в роботі.

Добре якби ви цікавилися:

·         що вивчала дитина сьогодні в школі;

·         як вона зрозуміла матеріал;

·         як вона може пояснити, довести ті дії, що виконувала.

При роботі з дітьми важливо не натаскувати їх в окремих уміннях і навичках, а учити їх роздумувати самостійно, аналізувати, доводити, звертаючись до вас за порадою і допомогою. Контроль - це організація допомоги для ліквідації якихось пропусків, труднощів. Для молодших школярів характерно, що вони спочатку щось роблять, а потім думають.

Тому необхідно привчати дітей до планування майбутньої роботи.

Наприклад, розв’язуючи задачу:

·         прочитати задачу, уявити, про що говориться;

·         коротко записати умову, схему;

·         пояснити, що означає кожне число, повторити питання задачі;

·         подумати, чи можна відповісти на питання задачі; якщо ні, то чому;

·          скласти план розв’язку задачі;

·         перевірити розв’язок;

·          записати розв’язок в зошит.

Виконуючи вправу з мови:

·         повторити правила;

·         прочитати завдання до вправи, повторити, що треба зробити;

·         прочитати вправу і виконати усі завдання усно;

·         виконати завдання письмово;

·         перевірити роботу.

Дуже важливим моментом є вироблення звички до неухильного виконання домашніх завдань :

·         яка б погода не була;

·         які б не йшли телепередачі;

·         чий би день народження не відзначався.

Уроки мають бути виконані, і виконані добре. Виправдання невиконаним урокам немає і бути не може. Для вироблення цієї звички, треба, щоб батьки з повагою відносилися до навчання - як важливій і серйозній справі. Дуже важливо, щоб дитина сідала за уроки в один і той же час.

Спеціальні дослідження показали, що фіксований час занять викликає стан схильності до розумової роботи, тобто виробляється установка. При такому настрої дитині не треба долати себе, тобто зводиться до нуля тяжкий період втягування в роботу.

Якщо немає постійного часу занять, то ця установка може не виробитися і формуватиметься уявлення, що приготування уроків справа не обов'язкова, другорядна. Важливим є і місце виконання роботи. Воно має бути постійним. Ніхто не повинен заважати учневі. Дуже важливо займатися зібрано, в хорошому темпі, не відволікаючись на сторонні справи.

У дітей бувають два приводи відволікання :

·         перший привід - гра: дитина втягується в гру непомітно для себе. Приводом може служити залишена іграшка;

·         другий привід - діловий: шукає олівець, ручку, підручник.

Чим більше відволікань, тим більше витрачається часу на виконання домашнього завдання. Тому необхідно встановити чіткий порядок: лінійка, олівець, ручка - ліворуч; підручник, зошити, щоденник - праворуч.

У  школярів є звичка виконувати роботу упівсили. Начебто не відволікається, але думки течуть ліниво, постійно уриваючись, повертаючись назад. Дуже важливий темп роботи. Працюють добре ті, хто працюють швидко. Тому дитину треба обмежувати в часі (ставити годинник).

Якщо спочатку ви сидите поряд з дитиною, ви повинні підбадьорити його: "Не квапся, дитинко. Дивись, яка гарна буква вийшла. Нумо ще одну постарайся, щоб ще краще вийшло". Це, звичайно, допоможе їй в нелегкій роботі, навіть просто зробить її веселіше. Якщо ви будете дратуватися, якщо кожне виправлення виводитиме вас з себе, дитина зненавидить ці спільні заняття.

 3. Напрям допомоги - привчання до самостійності. При перевірці домашніх завдань не поспішайте вказувати на помилки, нехай дитина знайде їх сама, не давайте готової відповіді на їх питання. При виконанні домашніх завдань не треба підміняти школяра в роботі; діти не вчаться думати і чекають підказки. У цьому діти дуже хитрі і знаходять способи "змусити" працювати за себе. Учіть дітей виділяти учбове завдання, тобто дитина повинна ясно уявляти, які навички і знання повинна опанувати, щоб зуміти виконати те або інше завдання. Виділяючи кожного разу учбове завдання на прикладі тільки що засвоєного матеріалу, ми сприяємо тому, щоб дитина навчилася сама бачити його і в новому матеріалі, і в тому, який ще тільки підлягає засвоєнню.

Тому, надаючи школяру допомогу, дорослі не повинні забувати, що головне все-таки не в тому, щоб здолати ту або іншу трудність, а в тому, щоб на прикладі кожного окремого випадку показувати, як взагалі потрібно долати труднощі у навчанні і привчати дітей до все більшої і більшої самостійності.

НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї. 

Що ми зазвичай розуміємо під насильством?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством. Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

Виявляється, насильство — це ще й:

•  погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

•  невиразні погрози, як-от: «Ти в мене дограєшся!»;

•погрози піти,.забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучен­ий, розповісти про щось;

•заподіяння шкоди домашнім тваринам (щоб «помститися» партнеру);

•ламання та знищення особистих речей;

•  використання брутальних слів, лайка;

•  принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

•  контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

•  Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну; звинувачування у всіх проблемах;

•  критикування думок, почуттів, дій;

•  поводження з ним/нею як із прислугою;

•  ігнорування.

Насильством щодо дітей крім цього слід вважати:

•  нехтування дитиною;

•  нехтування обов'язками стосовно дитини;

•відсутність у сім'ї доброзичливої атмосфери (психологічна ізоляція);

•  недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

•  втягування дитини в з'ясування стосунків між батьками та викорис­товування її з метою шантажу;

•  недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;

•  використання алкогольних напоїв (наркотиків) до втрати самоконт­ролю над діями;

• нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім'ях. Ми не роз­глядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не за­мислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей,

Коли виникає,конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що ду­мають тільки про те, як би відстояти свою позицію. їм однаково, що відбу­вається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторон­німи спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

•        Діти бачать, чують та пам'ятають більше, ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

•  Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

будь-яке домашнє насильство, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім'ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім'ї:

—Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм доводиться спостерігати.

—Діти відчувають сум.

—Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім'ї.

4)Як ці переживання підбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:.

—реагувати надто агресивно;

—не визнавати авторитетів;

—бути пасивними чи пригніченими;

—мати вигляд знервованих або заляканих;                     '

. — скаржитися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття вто­ми, сонливість тощо. Пам'ятайте! .

В сім'ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як. ставитися до себе й до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахун­ком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насиль­ством?

 Діти, що були свідками насильства в сім'ї, засвоюють: 

1. Насильство — це засіб розв'язання конфліктів або отримання бажаного. .

Цю  навичку вони переносять в оточення спочатку в дитячий садок і школу, потім, у дружні й близькі стосунки, а потім у свою сім'ю та на своїх дітей.

2,  Негативні форми поведінки в суспільстві — найвпливовіші.

Діти переконуються, що тискта агресія призводять до бажаного ре­зультату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

З. Довіряти людям, особливо дорослим — небезпечно.

У своїх сім'ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спро­можні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.

Дитина не може відкрито виявити свої справжні почуття в сім'ї, тому що або до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт, вона втрачає цю навичку — виявляти свої справжні почуття.

Дієві тільки негативні почуття — вони привертають увагу, піднімають авторитет — тому тільки їх і варто проявляти.

В результаті дитина:

•або приховує свої почуття в сім'ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

•  або керується Принципом — мовчи, терпи і принижуйся.

У сім'ях, де в стосунках із дітьми переважають контролювання, нехту­вання дитячими потребами, тиск, приниження одне одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, що не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам'ятати, що дитина — це наше дзеркало.

Дитяча агресивність

Якщо дитина демонструє агресивні реакції, Це ще не означає, що вона робить негативний вчинок.

Виявляється, агресія — це форма поведінки, спрямованої на самозахист.  Вона служить для адаптації до навколишнього середовища, задово­лення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам від наро­дження, те, що не можна знищити, можна тільки приглушити.

Агресія: за і  проти (на думку Генріха Перенса)

1. За.

Агресія — самозахисна поведінка, настійлива, неворожа, спрямована на досягнення мети та тренування.

Дитина ч цьому випадку поводиться агресивно, щоб самоствердитися, взяти гору в якій-небудь ситуації, а також удосконалити свій досвід. Така поведінка служить для захисту потреб, власності, прав та тісно пов′язана із задоволенням особистих бажань, досягненням мети, так само як і здатністю до адаптації.

Дитина щось зробити, але в неї не виходить. Нормально, що в цій ситуації вона може розсердитися. Не треба в цей момент сварити дитину. Краще дати дитині можливість «посердитися», Наприклад, покричати, побити боксерську грушу або подушку, порвати газету. А потім навчити, що можна розсердитися й сказати собі: «Я все одно зроблю це» Тоді обов′язково все вийде, і тоді не треба буде сердитися.

2. Проти.

Агресія ворожа, тобто злостива, неприємна поведінка, що завдає болю оточенню.

Ненависть, лють, задерикуватість, бажання помстйтися теж можуть бути формою самозахисту, однак породжують багато особистих проблем і змушують страждати оточення.

Ворожість можуть викликати й активізувати сильні неприємні пережи­вання (надзвичайний біль або стрес).. Окрім того, ворожа агресивність, може бути викликана відвертим бажанням завдати комусь болю та отри­мати від цього особливе задоволення.

Нестерпні стрес і біль змінюють природну агресивність, яка нікому не шкодить, на протилежну, викликану бажанням усунути джерело болю та стресу. Тобто виникай тип агресії, який набуває рис внутрішнього бажання  заподіяти шкоду або знищити щось у своєму оточенні, що стає джерелом над звичайного невдоволення.

Оскільки, агресивність неоднорідна − в різних ситуаціях треба діяти  по-різному. В одних випадках треба підтримати дитину, в інших — захистити від агресивності. Інакше кажучи, важливо розуміти, чи дії дитини самозахисні чи ворожі і чи не, переносить вона свою лють з винного на невинного.

Наше завдання — навчитися розбиратися в психологічних особистостях дитячої поведінки та допомогти дітям адаптуватися до навколишнього світу:

—підтримувати здорову наполегливість, зусилля для досягнення мети;

—концентрувати енергію дитини, для того щоб отримати бажаний  результат;

—допомагати дітям звільнятися від непотрібної ворожнечі до інших, до себе, до суспільства.

Пам'ятайте І

Мова йде не про те, щоб «вибити» ворожість палицею. Фізичні, пока­рання, утиски, обмеження ніколи не допоможуть дитині впоратися зі свої­ми агресивними почуттями Швидше навпаки, покарання сприяє підтри­манню агресивної поведінки й накопиченню негативних почуттів.

Коли діти (або дорослі) діють агресивно або роблять боляче одне одному, ми можемо припускати, то раніше вони самі страждали і їхнє емоційне «я» уражена, Ображання нашої самоповаги, почуття любові до себе е головним джерелом подібних вчинків. Дитина, яка демонструє ворожу поведінку, відчуваєгнів, нехтування, незахищеність, тривогу та образу. Вона або не здатна, або не може, або боїться висловити те, що відчуває.         

Дитина стає агресивною не водночас. Спочатку вона висловлює свої потреби в пом'якшеній формі. Але дорослі зазвичай не звертають на це уваги, доки не з'являться надто серйозні зміни в поведінці.

Що у наших дітей може викликати - агресивні почуття і дії наших дітей

(на думку відомого психолога Ю.Б.Гіппенрейтер)

1.  Накази, команди

«Зараз же перестань!», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття безправ'я та залишеності. Особливо коли ди­тина має проблеми й намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість!

2.   Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся...»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторювання діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і жоротоких: вередливого малюка залишають са­мого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок — починають застосовувати фізичні покарання.

3.       Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов'язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина по­винна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають Тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все, разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, скільки атмосфера в сім'ї через наслідування поведінки дорослих, передусім батьків!

4.  Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи...», «По-моєму, треба...», «Я б на твоєму місці...».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю!», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве прагнення бути незалежною, приймати са­мостійні рішення, Щоразу, коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші від неї, наперед усе знаємо.

Така зверхня позиція батьків дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою Проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми перед цим їм радили» Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення — це їхній шлях до самостійності.

5,   Докази, нотації, «лекції»

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти...».

Це викликає в дітей або активний захист (напади у відповідь, за­перечення, озлобленість), або нудьгу, пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками, В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, без­вільна, ненадійна, невдатна. А низька самооцінка породжує нові про­блеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні; а й на позитивні сто­рони поведінки вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумаймо, а чи добре самим нам жилося б в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чека­ли б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

6.  Обзивання, висміювання

«Плакса-вдкса», «Не будь лапшою», «Нуі просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це — найкращий спосіб відштовхнути дитину й «допомогти» їй роз­чаруватися в собі. Звичайно, в таких випадках діти ображаються й захи­щаються: «А сама яка?», «Ну, й буду таким!».

7.  випитування, розслідування, здогадування

«НІ, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося? Я все одно дізна­юся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну, чому ти мовчиш?»

І справді: хто з нас любить, коли його «виводять на чисту воду»? За цим може наступити лише захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще спробу­вати замінити питальні речення на стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже непоміт­ною, А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприй­мається як холодна цікавість, стверджувальна фраза — як розуміння й підтримка.

8.             Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик, що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально, іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її. до себе, А у фразах на зразок «Заспокойся!», «Не звертай уваги», «Перемелеться, мука буде» вона може почути зневагу до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9, Ігнорування!

«Відчепися», «Не до тебе!», «Завжди ти зі своїми скар­гами!».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка — це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло чер­воне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід зупинитися й поду­мати; що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку

нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, конструктивніше і по людсь­ка, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спра­цює.

 Коли дитина поводиться агресивно

1.  З'ясуйте для себе, в яких ситуаціях, із ким, де дитина поводиться агресивно. Тоді вам легше буде зрозуміти причини такої поведінки.

2.   Навчайте дитину висловлювати свої почуття й потреби відкрито. Гнів та агресивність — це нормальні природні почуття. Головне те, як ми їх сприймаємо та виявляємо Традиційно ми привчаємо дітей затискати свої гнів та агресію. І коли ці почуття виникають, дитина навчається їх ховати, відчуваючи сором, провину.

3.  Встановіть чіткі та незмінні межі поведінки. Переконайтеся, що ди­тина розуміє: ворожі, агресивні дії не припустимі ніколи.

4.   Пам'ятайте, що ваші Дії для дитини—- головний взірець дня на­слідування. Ваша поведінка може бути для неї уроком того, як можна мати те, що хочеш, не вдаючись до напаДів, тиску, погроз, бійок.

 Коли дитина стала свідкомпроявів насильства в сім'ї

1.  Допоможіть дитині поділитися своїми почуттями з кимось із Дорос­лих. Дуже важливо, щоб це була людина, якій дитина довіряє (якщо дити­на не довіряє батькам, це може бути хтось із рідних, учителів, друзів ро­дини тощо) Якщо дитині буде з ким поговорити, її страхи та почуття са­мотності зменшаться.

Слід обов'язково вислухати дитину до кінця, не перебиваючи та не оцінюючи її. Необхідно дати їй можливість просто висловити те, що нако­пичилося в душі. Дуже важливо, щоб дитина зрозуміла, що розповідь про болісні почуття полегшує цей біль.

2.  Обговоріть з дитиною ситуацію, що склалася, її причини, можливі наслідки.

3.  іноді діти вважають себе винними в тому, іцо сталося між батьками. Допоможіть дитині зрозуміти: в тому, наприклад, що батьки сваряться, немає її провини.

4.  Якщо ви відчуваєте, що не в змозі допомогти дитині, зверніться до сімейного психолога.

ПАМ′ЯТАЙТЕ!

По-справжньому допомогти дитині ви зможете лише ТОДІ, коли допоможеш собі,

Припинити домашнє насильство у своєму домі можна, навчив­шись поважати іншу думку, інші індивідуальні особливості, інший стиль поведінки.

Це тільки деякі поради. Спробуйте скористатися ними або знаходьте свої. Не впадайте в розпач, коли щось не виходитиме. З часом у вас буде виходити краще і краще. Все у ваших руках. Від вас залежить, чи зали­шиться все як було, чи зміниться на краще.

Стосунки батьків та дітей у сучасній родині. Формування педагогічної культури батьків.

Виховання дітей у сім’ї не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти – майбутнє нашої держави. Вони будуть творити історію, стануть згодом батьками й матерями, які також виховуватимуть дітей. Наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед державою.
Усвідомлюючи важливість цієї мети треба вибирати сучасні методи і форми роботи.
Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки й позбавлена громадської відповідальності за гідне виховання своїх дітей - класний керівник і повинен виступати, з одного боку, зв’язуючою ланкою між школою та сім’єю, а з другого – організатором піднесення педагогічної культури кожного батька й матері. Але що ми можемо зробити, коли немає батьків – вони за кордоном на заробітках.
А бездоглядні діти, з великими сумами грошей у кишені, не сприймають ніяких настанов.
Є великі труднощі, та є і важкі їх подолання, але вони залежать не лише від нас, а й від економічної політики держави, дій громадськості.
Особливе місце в роботі школи посідає рада загальноосвітнього навчального закладу, до якої обираються пропорційно представники педагогічного колективу, учні, батьки і громадськість.
Повноваження ради надзвичайно великі, вона повинна об’єднати зусилля педагогічного і учнівського колективів, батьків і громадськості щодо розвитку навчального закладу та удосконаленню навчально-вихованого процесу. Та деякі Ради закладу, Піклувальні ради існують лише на папері. Зустрічаємось, складаємо плани, пишемо списки, протоколи та реальної віддачі немає. Тому треба організовувати нові методи роботи, удосконалювати і спрощувати їх на нормативному рівні.
На мою думку, нам треба так спрямувати діяльність усіх громадських об’єднань, щоб вони діяли в рамках існуючої нормативної бази, щоб вони не дублювали одні одних, а взаємно доповнювали і підтримувати.
Багато методів, форм і засобів виховання дітей, впливу на батьків співпраці з громадськістю. Та думаю настав час подумати про вчителя – як особистість, як людину.
Ми – вчителі потребуємо теж захисту і підтримки. В сучасній системі освіти самим незахищеним залишився – учитель. Ні в одній із професій не несуть усі професійні негаразди, переживання і муки додому, не лишаючи їх за порогом школи.
Будь-хто може прийти і в будь-якій формі нам виказати своє незадоволення, а вчитель обмежений морально-етичним вихованням, розумінням, обов’язками не може себе встояти.
Тому я вважаю, що пора на найвищому державному рівні надсилати нам не тільки директиви і накладати обов’язки, але й наділити нас повноваженнями.

А нам, починаючи з рядового вчителя особисто і педагогічного колективу в цілості, дотримуватись єдності, відстоювати свої рішення і не захищатись, а скеровувати громадськість до вирішення спільних проблем, адже ні одне підприємство у селі немає такої кількості фахівців з вищою освітою, як у школі. Наша сила у спільних діях.

І пам’ятаймо. Не той лідер що вперед іде, а той хто за собою веде.
У прадавні часи. Коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, але й перед громадою, суспільством.
Тому в народі найвище цінували людей, які виховували порядних дітей. В одні із українських легенд мовиться: Сільська громад вирішила влаштувати свято-оглядини результатів праці кожної сім’ї. на майдані кожна сім’я мала виставити на огляд результати своєї праці. Оцінювала рада старійшин. Люди приносили і приводили добре доглянутих корів, волів, коней, власноручно виготовлені вази, ярама, вироби ткацтва, шитва та інше. А бідна вдова, в якої не було ані землі, ані волів, ані реманенту, прийшла на свято з двома дорослими синами-красенями. Усі в громаді знали їх як добре вихованих: працьовиті, ввічливі, турботливі, шляхетні у взаєминах з молодими й літніми.
Старійшини при підтримці громади віддали вдові вінок першості за її найважливішу працю – достойне виховання дітей.
Наданий час батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, гуманного вчителя, який забезпечить їй хороше виховання. Та цього мало. Лише за умов спільної, узгодженої діяльності учителів та батьків можна говорити про успіх виховної роботи.
Сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечивши їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку.
Разом з тим, сучасна сім’я і сама потребує як матеріальної так і педагогічної культурологічної допомоги.
Заглибившись у вивчення цієї проблеми, робимо висновок, що існує багато проблем, які потребують вирішення. І поступово вирішуючи ці проблеми, приходять навики, виробляється система роботи, індивідуальний почерк, творчість і завдяки такій праці піднімається наша педагогічна майстерність, ми можемо більше передати своїх знань батькам і учням.

«Виховання чуйності й доброти»

План

1.                 Дитинство – природна школа доброти.

2.                 Роль сім’ї вихованні в дітей почуття чуйності й доброти.

3.                 Типові помилки батьків.

4.                 Джерела доброти.

Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших  і найтонших вихованих завдань сім’ї школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини,  одуховорити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю,  співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам’ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином чи дочкою старанних батьків, чоловіком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так.             Дитину потрібно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім’ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але нічкого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо  їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину, безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

Письменниця Тетяна Тесе описує такий випадок. Навесні, коли пішов лід на річці, хлопчик років восьми зохотів погратися в « капітана» і скочив на крижину. Але крижина розкололася, тріщина ставала все ширшою, а « капітан» зі страху заревів. Хлопчики, що були на березі, розгубилися, тупцяли на місці. І ось, поки дорослі бігли до річки, хлопчик років чотирнадцяти скочив на крижину з « капітаном », схопив його в обійми і через хвилину вже стояв разом із ним на твердому грунті. Усе це трапилося миттєво. Презирливо оглянувши хлопчика, що продовжував плакати, його рятівник сплюнув крізь зуби і пішов не оглядаючись… Одна з жінок, що була на беризі, пізнала в герої Толіка – першого хулігана в їхньому дворі.

« Не можу вибачити собі, – зауважує Тетяна Тесе, – що не наздогнала цього Толіка, не поговорила з ним, але я глибоко переконана, що в душі « першого хулігана в дворі « під товстою корою грубості пустощів живе, як джерело, чиста сила відваги і доброти, яка вштовхнула його на цей вчинок «.

Хочеться, зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дітей, то обов’язково хочемо зрозуміти навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їхні мотиви, тому що іноді можна помилитися, оцінюючи вчинок тільки за зовнішніми правилами.

Донька  моєї знайомої щоденно купувала хліб старенької бабусі, що жила поруч. Батьки тішилися і хвалили дитину. А через деякий період Віра купила собі нову іграшку.

- Звідки вона в тебе? – запитав батько.

-   А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купувала хліб, – спокійно і задоволено відповідала донька.

-  І тобі не соромно? – розгублено запитала мати.

-  А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилася?

-          Яка ж ціна такої доброти?

( Виступи батьків ),

В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля – залишитися у чотирьох стінах сам на сам зі своїми проблемами , хворобами. Знали б ви,

як вони чекають, щоб хто- небудь із нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх – згорблених, зморщених.

Стара бабуся гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо,  що старість обминає нас? Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об’єднало слово «старість », бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: « Молодосте, зазирни у вічі старості…».

Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку , болю, самотності… Саме в цьому джерела доброти.

Найвища наука життя – мудрість. А найвища мудрість – бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді – це завжди було в характері нашого українського народу.

Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки?

Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.

Не говори про доброту,

Коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Як чисте сяйво доброти.
Інколи в нас закрадається думка і постає питання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?

На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так: «Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди і любові, кожен повинен будувати в собі, вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її».

Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра – на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Тому я закликаю вас бути добрими, людяними, милосердними, терплячими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця і серця дітей від усього злого. Пам’ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла дружня атмосфера в сім’ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

Прошу пам’ятати, що князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:

-          не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть вдову;

-          не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте;

-          не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте;

-          на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб честю й добром виправдав життя своє».

Нестабільність і суперечливість моральної атмосфери в сучасному суспільстві зумовили особливу гостроту проблеми морального виховання учнівської молоді. Нині важливим є забезпечення в навчально-виховному процесі повноцінного розвитку зростаючої особистості. Основні вимоги до морального виховання молоді знайшли своє відображення в Законі України „Про освіту”, Державній національній програмі „Освіта” („Україна ХХІ століття”), Концепції національного виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті, Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності та інших нормативних документах, які визначили стратегію розвитку освіти в Україні, пріоритетні напрями та шляхи забезпечення можливостей постійного морально-духовного самовдосконалення особистості. Однією з багатогранних і складних проблем морального вдосконалення особистості є виховання милосердя як морального почуття.

 За своєю сутністю є онтропо– і соціокультурним утворенням, формується у процесі взаємодії соціальних індивідів залежно від рівня їхнього морального розвитку, готовності до морального вчинку. З появою християнства провідною ідеєю стала Любов: любов до Бога і любов до ближнього. Милосердя і співчуття визначаються головними чеснотами. Милосердя розглядається у різних аспектах, як-то: цінність, особистісна якість людини, діяльність прояв милосердя), поведінка. Як якість милосердя виявляється у позитивному ставленні до особистості (гуманістична якість) В.Блюмкін).

Гуманні чесноти і відповідні їм суспільні норми є тим соціально-культурним ресурсом, який визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, є підвалиною їхньої людяності, а отже, забезпечують життєздатність суспільства. Сенс милосердя не зводиться до ритуалу шанобливості, благодійності й спонсорства. Милосердя – термін, що вживається для опису м’якості, поблажливості або співчуття виявленого однією особою в стосунках з іншою. Це одна з під ставових чеснот лицарства і християнської етики. Милосердя також є складовою концепцій справедливості й моральності в поведінці між людьми. Як тлумачать термін «милосердя» різні джерела? Милосердя – готовність допомогти кому-небудь, виявити поблажливість до кого-небудь із співчуття, людинолюбства, серцевої участі, діяльна допомога кому-небудь, викликана цими почуттями. Милосердя – жалісливе, доброзичливе, дбайливе, ставлення до іншої людини. Милосердя – діяльне співчуття і конкретно виражена доброта стосовно нужденних, знедолених. За С. Ожеговим, милосердя – готовність допомогти будь-кому або пробачити із співчуття, людинолюбства. В. Шутова визначає милосердя як інтеграційну моральну якість, яка є основою розвитку здатності людини до співпереживання, душевної щедрості, безкорисливого надання допомоги іншим людям.

У різних культурних традиціях милосердя осмислюється як фундаментальна основа умов людського співіснування, моральна вимога. Милосердя може провокувати конфлікти: надання допомоги іншій людині може сприйматися нею як приниження її моральної гідності, може призводити до нерівності; воно діється іншому, чиє розуміння власного блага може відрізнятися від позиції благодійника.

Милосердність передбачає не тільки самовідданість і доброзичливість, а й розуміння іншої людини, співчуття їй, участі в її житті. Звідси випливає, що милосердя опосередковано служінням, цим воно підноситься над милостинею, послугою, допомогою [6]. Отже, в понятті милосердя поєднується два аспекти – духовно-емоційний і конкретно практичний. Без першого милосердя вироджується у холодну філантропію, без другого – в порожню сентиментальність. Милосердя здатне подолати всі бар’єри між своїми і чужими, зблизити людей. Основні якості милосердної особистості: позитивні – співпереживання, співчуття, причетність, турбота про інших, практична допомога іншим; негативні – замкнутість, байдужість, відлюдність, показне співчуття, холодна філантропія. У практичному аспекті милосердя є прагненням допомагати людям. Допомогу під впливом сердечного співпереживання відрізняють від простих людських актів милосердя, які є етичною цінністю самі по собі. Діяльно допомагати іншому самореалізуватися, здійснити свою місію – в цьому сенс категорії милосердя.

Християнська етика визначає для віруючих необхідність дотримуватися цієї чесноти, милосердя - задля спасіння власної душі. Щире діяння милосердя не принижує, а навпаки - підносить людину, котра його виявляє. Суспільство, яке не підтримує знедолених, не виявляє діяльної турботи про немічних, інвалідів, нужденних, не може вважатися соціально справедливим, морально здоровим, певною мірою йому притаманні ознаки деградації. В. Сухомлинський вважав моральне виховання основою виховання і навчання людини. Педагог-практик радив учителям і батькам вчити дітей добра, любові, милосердя. Для цього діти мають розуміти гуманістичний зміст учинків і поведінки тих, хто поруч: рідних, близьких, учителів, дорослих. Дитина має зростати у постійному піклуванні про людей і довкілля. Дитинство - це школа доброти, співчуття, добродіяння. Чуйне серце дитини здатне породжувати гуманні людські почуття. Осереддям гуманістичної орієнтації мають стати загальнолюдські цінності - добро, милосердя, повага до батьків, піклування про старших і знедолених людей, інвалідів, тобто «азбука виховання людяності». Постає нагальне питання: яким чином виховувати дітей милосердними і чи потрібно докладати батьківських зусиль для формування у них цієї чесноти?

Духовно-моральне виховання, на думку М. Стельмаховича, передбачає формування у дітей високої духовності й моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, зазвичай, з огляду на духовно-моральне життя сім'ї, суспільний лад, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю, а милосердя – милосердністю.

Особливої уваги потребує виховання у дітей любові до батьків і рідних, поваги до людей, готовності піклуватися про молодших і старших, співчувати і бути милосердним до тих, хто переживає горе.

З покоління в покоління в християнській сім’ї, де люди дотримувалися Божих Заповідей, дітей завжди намагалися навчати милосердя, співпереживання і співчуття до людей, які зазнали біди, лиха, убогих і навіть жебраків. Традиційна сім’я показувала приклад такої поведінки. Аби життя дітей було благодатним, вони перебували в злагоді з собою, батьки прагнули навчати бути добрими до людей: («Добро творити – себе веселити»), не тримати на людей злість («Зла людина – як вугілля: якщо не палить, то чорнить»), відмовитися від помсти й образи. Милосердя – почуття, яке не виховується докорами («Ну чому ти такий жорстокий? В тебе немає серця?»). Виховувати у дітей почуття милосердя, доброту, співпереживання треба передусім гідним батьківським прикладом (учинком), у процесі батьківсько-дитячої взаємодії. Починати потрібно з родини – стосунків батька і матері, які з повагою і пошаною ставляться один до одного, виконують свої обов’язки в сім’ї і люблять своїх дітей. Діти шкільного віку здатні виражати турботу не тільки на рівні емоцій, а й вчинками. Для них мають бути провідними такі чесноти й уявлення як ввічливість, доброзичливість, милосердя, взаємодопомога, щедрість, гостинність, чемність, увага до інших, повага до старших, тобто визначальні риси українського національного характеру. Пріоритетним є виховання на кращих традиціях сім’ї, свого роду, нації. Майже в кожної дитини є бабуся або дідусь, а це люди старшого віку, які потребують до себе уваги. Тільки батьківський приклад покаже дитині, як потрібно шанувати, співпереживати, милосердно ставитися до своїх батьків, (зателефонувати, відвідати, допомогти у домашніх справах, опікуватися станом здоров’я). Народна мудрість каже: «Добрі діти на ноги поставлять, а лихі і з ніг звалять», «Добрі діти - батькам вінець, а злі діти – кінець». Цікавим і корисним для дитини є обговорення загальновживаних висловів у колі сім’ї: «Хто сам не знав зла, не вміє шанувати добра», «Злий плаче від заздрощів, а добрий від радості», «Стався до інших так, як ти хотів би щоб ставилися до тебе», «Учись не тільки співчувати горю, а й радіти успіхам» (народна мудрість), «Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що навколо тебе. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим що можна. Перевіряй свої вчинки. Роби все так, щоб людям, було добре», «Ти користуєшся благами, створеними іншими людьми. Люди дають тобі щастя дитинства. Плати їм за це добром». "Будь добрим і чуйним до людей. Допомагай слабким і беззахисним, товаришеві в біді. Не завдавай людям прикростей. Поважай і шануй матір і батька, вони дали тобі життя, вони виховують тебе, вони хочуть, щоб ти став людиною з добрим серцем і чистою душею», «Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям, обкрадає суспільство» (В. О. Сухомлинський). Діти також можуть сформулювати свої висловлювання про творення добра й милосердя.

Вважається, що милосердя виховується любов’ю до тварин. Та можна зауважити, що собаку або кішку жаліти легше, ніж людину, тому що тварини не роблять зла, не кривдять, не зраджують, а людина не завжди поводиться добре. Потрібно вчити дітей любити, відчувати біль всього живого. Одним із джерел милосердя для дитини можуть стати книга, хороший кінофільм. Згадайте, чи прочитайте народні казки «Кривенька качечка», «Дідова дочка і бабина дочка», «Про сімох братів-гайворонів і їх сестру» та ін; твори Андерсена «Гидке каченя», «Дівчинка з сірниками», «Дюймовочка», «Русалочка»; твори Екзюпері, Діккенса. Проаналізуйте ситуацію, яка викладена у творі, дайте можливість дітям висловити своє ставлення до кожного із героїв твору - як би вони вчинили на місці того чи іншого персонажу тощо. Доцільно обговорювати з дітьми ситуації з повсякденного життя, де важливо розкрити значущість чуйного ставлення до переживань і почуттів інших людей, навчити розуміти внутрішній світ тих хто поруч, надавати їм як матеріальну, так і емоційну допомогу. Діти охоче ділитимуться враженнями про те, як можна зарадити кожній ситуації. Щоб зрозуміти один одного, треба перейнятися проблемами і переживання іншого як особистими, збагнути, що довколишній світ складний. Діти мають спробували визначити своє ставлення до милосердя: бути милосердним не легка справа, але саме це дає змогу розвивати духовно-моральні цінності.

Українців навчали «не принижувати людину жалем». Та жаль не принижує, а підносить людину – і той, хто шкодує і співпереживає, і того, кого жаліють. Якщо мене жаліють, отже, я комусь потрібен, я чогось вартий, у мене є надія. Треба жаліти дитину, коли вона провинилася, зробила щось недоречне, адже, буває, що від неї всі відвертаються, осуджують, уникають.

Виникнення у країні складної за своїми наслідками соціальної ситуації висунуло на перший план проблему виховання особистостей, які вміють обстоювати гуманістичну позицію і є милосердними до інших. Милосердя – це і почуття і вчинок. Не можна знецінювати почуття лише на тій підставі, що воно не виразилося в конкретному вчинку. Милосердя не може поширюватися тільки на добропорядних та тих, хто дотримується суспільних норм. На милосердне ставлення приречені всі. На наше глибоке переконання, згодом відродяться моральні цінності українського народу, серед яких одне з провідних місць посідає милосердя.

Здоров`я та режим дня школяра.

   Раціональний режим дня – це розумний розподіл в часі різних видів діяльності і відпочинку.

   Раціональний режим дня школяра – це такий розпорядок всього життя дитини, який забезпечує високу працездатність, сприяє збереженню та зміцненню здоров’я.

   Встановлений виражений зв’язок між здоров’ям і режимом їх дня. Серед школярів, які недосипають, питома вага здорових менше ніж серед дітей з нормальною тривалістю сну. Школярі, які протягом дня перебувають на свіжому повітрі одну годину і менше, частіше хворіють аномаліями рефракції очей, ревматизмом і порушенням обміну речовин, ніж їх однолітки, тривалість перебування яких на свіжому повітрі відповідає гігієнічним вимогам.

   Режим дня, який повторюється з дня на день, автоматизує життєві процеси і тим самим полегшує і прискорює їх, має суттєве значення для нервової системи і діяльності організму в цілому.

   При відсутності строго встановленого часу для підготовки домашніх завдань, учні значно довше втягуються в роботу і якість виконання гірша.

   Не правильне чергування різних видів діяльності, скорочення тривалості  нічного сну і часу відпочинку, у першу чергу на відкритому повітрі, приводить до швидкого  виснаження нервової системи, в результаті чого працездатність школяра знижена, з часом можуть виникнути різні захворювання, що впливає на причину неуспішності.

   Під час уроків приходиться спостерігати, яких великих зусиль необхідно прикласти  деяким школярам, щоб сконцентрувати увагу на поясненні  нового навчального матеріалу і навіть відповідях інших школярів. Здається, що дитина захворіла, до того ж у неї спостерігається бажання спати. Посилаєш її до лікаря, а той ніяких відхилень в стані здоров’я такого школяра не знаходить. Але виявляється, що школяр не додержується режиму дня, у нього немає певних годин  для виконання уроків, не вистачає часу для прогулянок, спати він лягає пізно, годині одинадцятій-дванадцятій, замість половини десятої, як йому належить згідно віку. Такі повсякденні порушення в режимі дня і створили несприятливий вплив на організм. При цьому дитина не потребує ніякого спеціального лікування: добрий відпочинок, виконання встановленого розпорядку дня приведе до того, що зникнуть  головні болі, в’ялість, постійне відчуття втоми, вона знову стала  уважною, спокійною і успішність її підвищилась.

   У старших школярів, як відомо, збільшується навчальне і трудове навантаження.  Тому підлітки особливо потребують чіткого планування своєї діяльності, раціонально організованого режиму дня, в якому фізична культура повинна займати значне місце.

   Батькам необхідно створити дружній, спокійний мікроклімат в сім’ї, бути уважними до запитів своїх дітей, мати з ними постійний товариський контакт, не переривати зв’язку і дружби з дітьми, коли вони підростають.

   Важливо забезпечити дітям умови для додержання режиму дня: повноцінне і своєчасне харчування, перебування на свіжому повітрі,гігієнічні умови для роботи вдома, культурні розваги, раціональна зміна відпочинку і праці, нормальний сон.

   В режимі дня повинен бути відведений час для самообслуговування і гігієнічних процедур, а також вільних занять  за власним вибором (читання, заняття музикою,  малювання та інша творча діяльність, спорт і спортивні розваги, допомога в сім’ї).

    При побудові режиму дня необхідно встановити його основні  віхи, перш за все час прийому і час відходу до сну. Це визначить відрізок часу, на протязі якого  необхідно поділити всі елементи режиму дня.

   Найбільш доцільний час пробудження - 7 година ранку.

   Значне місце повинно бути відведене ранковій гімнастиці, під впливом якої активізується обмін речовин, підвищуються функції нервової системи, покращується дихання і кровообмін. Ранкова гімнастика сприяє формуванню правильної осанки людини і, безсумнівно,  підвищує рівень загальної фізіологічної підготовки до робочого дня.

   Домашні навчальні завдання є важливою ділянкою самостійної роботи в процесі навчання.

   Не слід починати приготування уроків відзразу після повернення зі школи. Для учнів другої зміни краще готувати уроки після  сніданку, а першої – після обіду та прогулянки на свіжому повітрі під час якої дитина встигає відпочити.

   Для учнів 6-7років після закінчення занять в школі обов’язковий післяобідній відпочинок (для шестирічних дітей сон повинен бути не менше 1,5 – 2 години, для семирічних – 1 годину).

   Тривалість перебування школярів на повітрі повинна складати: в молодшому шкільному віці – не менше 3-3,5 годин,  в старшому віці - 2,5-3 години.

   Для підготовки домашніх завдань повинен бути збережений учнівський стереотип: через 35-45 хв. занять необхідна коротка перерва.  Під час перерви необхідно провітрити кімнату, зробити фізкультпаузу.

   Для підвищення працездатності при виконанні домашніх завдань їх доцільно починати завжди в одній і тій же годині. При  довготривалих заняттях після другої години необхідний відпочинок на відкритому повітрі. Введення одногодинного активного відпочинку на повітрі сприяє підвищенню працездатності.

   Вільний час учні використовують за інтересами. Для цього в режимі необхідно передбачити: для школярів молодшого віку - 1-1,5 години,  середнього і старшого -  1,5-2,5 години на добу.

   Вільні години слід надавати після приготування домашніх завдань. Разом з тим, повинна регламентуватися діяльність пов’язана зі значним напруженням  зорових функцій, така як перегляд телевізійних передач, робота на  електронних комп’ютерах. Рекомендована тривалість перегляду телевізійних передач: для молодших школярів - до 1 години, для школярів середнього віку- 1,5 години, для  старшокласників – 2 години і не частіше, ніж 2-3 рази в тиждень.

   Заняття пов’язані з підготовкою до екзаменів, бажано проводити в ранкові години. Через кожну годину занять необхідні короткі перерви, а після 2,5-3 годин- другий сніданок і більш довгий відпочинок на повітрі. Після відпочинку заняття продовжується протягом 3 годин. Потім настає обід і 2,5-3 години відпочинку, далі сон і перебування на повітрі.  З 16.00 години заняття можуть відновлюватись на 2-3 години. Під час підготовки до екзаменів учні звільняються від інших занять.

   У вихідні дні і під час канікул  в режимі дня час перебування на повітрі повинен бути   максимальний. Пнри цьому значна увага повинна приділятись рухливим іграм  і розвагам, спортивним іграм, екскурсіям і туристичним походам.    

   Дотримання режиму  дня, початок і кінець всіх видів діяльності в один і той же час дозволяє зберегти  бадьорість, високу працездатність, інтерес до навчальної і творчої  діяльності,  сприяє нормальному розвитку школяра.

Як навчити дитину самостійності

                                                         Поради психолога      

Кожен з батьків, звісно, прагне, щоб його дитина стала самостійною людиною. Але нерідко трапляється так, що син або донька виростають, створюють свою сім’ю, виховують власних дітей, але так і залишаються залежними, безпорадними в скрутних ситуаціях, як кажуть, «несамостійними».

Чим же керуватися, щоб виховати такі якості, як відповідальність за свої вчинки, здатність самостійно приймати рішення і захищати власну гідність, впевненість у собі і своїх силах? Напевно, кожен з батьків хотів би в майбутньому бачити свою дитину саме такою.

Виховання дитини - це, з одного боку творчий, цікавий процес, який приносить батькам справжнє задоволення і багато щасливих переживань, з іншого боку, виховання - тривалий і складний процес. Він потребує від батьків уважного ставлення і сумління, тому що кожен малюк - це унікальна особистість, але є певні закономірності в процесі розвитку, характерні для будь-якої особи.

Американські психологи Бері і Дженей Уайнхольди визначають чотири стадії процесу індивідуального розвитку дитини від стадії повної залежності від батьків (стадія співзалежності) до повної самостійності (стадія взаємозалежності).

За сприятливих умов, процес індивідуального розвитку дитини як особистості завершується в 12 років, тобто дитина в цьому віці має стати самостійною. На кожній з цих стадій дуже важливо, щоб батьки поступово навчали дитину самостійності і відповідальності, були поруч, підтримували дитину на її нелегкому шляху засвоєння нових знань і навичок.

Перша стадія - співзалежності - триває близько 6-9 місяців. На цій стадії дитина ще не відчуває себе окремою особистістю, вона існує в атмосфері єднання і злагоди зі своєю матір’ю. Основна потреба дитини на стадії співзалежності - це постійний догляд і комфорт. Якщо у немовляти виникають будь-які потреби (в їжі, питті, теплі, обіймах тощо), але батьки в силу певних причин не звертають на це уваги, малюк відчуває безпорадність і страх, що створює підґрунтя для розвитку невротичного стану.

         Тільки в умовах постійної турботи, любові і дбайливого догляду з боку матері, батька та інших дорослих дитина зростає емоційно врівноваженою і здоровою.

  Ця стадія закінчується, коли малюк починає повзати і ставати на ніжки.

Друга стадія - протизалежність - припадає на вік від 1,5 до 3 років. У дитини переважає прагнення пізнавати навколишній світ та відокремлюватись. Вона намагається якомога більше навчитись, часто повторює «Я сам». Батьки в цей період також переорієнтовуються на свої особисті інтереси, такі як кар’єра, власні взаємовідносини.

На цій стадії, окрім вміння ходити, говорити, самостійно їсти, дитина також навчається важливим емоційним вмінням:

·        відкладати задоволення,

·        розуміти заборону,

·        відчувати зв’язок з батьками та іншими членами родини,

·        довіряти оточуючим.

Після завершення другої стадії малюк плавно переходить до третьої стадії свого розвитку - стадії незалежності.

Протягом цієї стадії, яка звичайно триває до 6 років, дитина більшу частину часу може діяти автономно, але все ще потребує постійної підтримки і контролю з боку батьків та інших членів сім’ї.

 В цей період в особистісному розвитку малюка відбуваються важливі зміни:

·        розвивається відчуття власного «я», окремого від інших;

·        розвивається наполегливість, а також здатність розраховувати на себе при зіткненні з труднощами або критикою;

·        розвивається здатність брати на себе відповідальність за свої дії та рішення;

·        розвивається вміння і потреба ділитися з іншими;

·        розвивається вміння ідентифікувати свої відчуття та відчуття інших;

·        досягається повна незалежність в повсякденних справах (вмивання, одягання, користування туалетом тощо).

Після третьої стадії дитина підготовлена до завершальної четвертої стадії особистісного розвитку - взаємозалежності, яка триває в період від 6 до12 років.

         У цьому віці у дитини формується своя власна особиста думка про себе і оточуючий світ. У взаємовідносинах з дорослими і однолітками в поведінці дитини спостерігаються коливання: то прагнення до близьких стосунків, то намагання відокремитись. Головне, чого дитина має досягти у взаємовідносинах з оточуючими - це самодостатність, тобто відчуття комфорту, незалежно від того, подобається вона іншим чи ні, знаходиться вона у близьких взаємовідносинах чи ні. Така дитина спроможна самостійно приймати важливі для себе рішення (говорити «ні», робити вибір і т.д.) та відповідати за свої вчинки.

Звісно, що від дорослих, які виховують дитину, залежить, як успішно вона пройде всі стадії особистісного розвитку і стане самостійною та відповідальною. За несприятливих умов і певних недоліків виховання, дитина залишається на стадії співзалежності, що зумовлює виникнення проблем у стосунках з оточуючими (залежність від партнерів), в самореалізації або спричиняє залежність від хімічних речовин (наркотики, алкоголь, переїдання тощо).

Які ж необхідні умови для розвитку самостійності і відповідальності?

Сприймання дитини такою, якою вона є і приймання її такою, якою вона є

Батьки, вчителі, вихователі, дорослі члени сім’ї та інші авторитетні особи повинні з самого народження уважно ставитись до природних рис характеру і здібностей дитини і не намагатись підлаштовувати її під свїй ідеал. Бешкетник, скільки б його не лаяли і не докоряли йому, все одно не стане ходити по струнці. Але від дорослих залежить, виросте він хуліганом або стане ініціативною людиною. У такої дитини є важлива для розвитку підприємливості риса - здатність ризикувити, і батькам важливо навчити дитину розрізняти розумний ризик від небезпечного і безрозсудливого.

Замкнена дитина ніколи не стане душею компанії, але від дорослих залежить, чи навчиться вона спілкуватися з оточуючими і поводити себе впевнено за будь-яких обставин, чи буде страждати від невпевненості в собі при спілкуванні з людьми.

         Не варто вишукувати в своїй дитині недоліки і викорінювати їх. Більш ефективно розвивати природні здібності і позитивні риси характеру малюка.

Але важливо пам’ятати, що у кожної людини є свої ресурси, можливості і вони не безмежні. Виходячи з цього, задача батьків - визначити головні риси характеру своєї дитини і ставитись з повагою до особистості в будь-якому віці.

Довіра і заохочування дитини на різних етапах її розвитку

Якщо ви не довіряєте дитині і постійно намагаєтесь вказувати, що і як треба робити, можливо, вона буде чудово виконувати всі свої обов’язки, але відчуття відповідальності та самостійності в ній так і не сформується. Воно виробляється лише там, де у людини є можливість вибору і він/вона самостійно приймає рішення.

Повага з боку дорослих до дитини як до особистості

Для формування самостійності, важливо, щоб потреби і бажання дитини сприймались дорослими уважно і серйозно. Це створює сприятливу атмосферу для її розвитку.

 Не припустимо, щоб при спілкуванні з дитиною дорослі вживали сарказм, іронічні зауваження, висміювання. Якщо ви робите критичне зауваження, воно має бути направлене на її дії, вчинки, а не на дитину особисто.

Повага батьків до своїх власних інтересів та прав

Батько і мати, виявляючи турботу про своїх дітей, мають служити для них прикладом турботливого ставлення особисто до себе. Діти повинні постійно відчувати, що у батьків є їх особисті потреби. Батьки мають певні права: право побути на самоті, право на поважливе ставлення до себе, право на розумну тишу і спокій, право на особистий час і особисті стосунки тощо.

Які дії дорослих заважають розвитку самостійності у дітей ?

Надмірна опіка

Якщо дитину на кожному кроці безперервно контролювати, попереджувати, охороняти, вона почувається зовсім безпорадною і незграбною. Поступово у дитини зникає інтерес до будь-якої діяльності, яка знаходиться під невтомним контролем батьків, дідусів, бабусь та інших дорослих. Бернард Шоу з цього приводу писав: «Не всі батьки, на жаль, знають, скільки дітей мріють про те, щоб їх залишили у спокої».

До нас на психологічну консультацію звернулась мама 12-річного хлопчика Андрія. Її хвилювало питання, чому син погано вчиться у школі, не читає книжок, нічим не цікавиться. «Заради дитини» мама залишила роботу, щоб контролювати кожен його крок і таким чином покращити успіхи хлопчика у школі. Вона сподівалася, що при такому щохвилинному контролі, син почне вчитися краще. У мами зникли свої власні інтереси, вона нічого не могла розповісти психологу особисто про себе, про свої власні професійні успіхи, про свої захоплення, свої наміри. Вона зустрічала сина зі школи, разом з ним вчила уроки, критикуючи хлопчика за кожну помилку, наводила порядок в його речах, вирішувала за нього, яку книжку йому краще почитати тощо. Нажаль, бажаний результат, як правило, таким способом не досягається.

В таких випадках батьки не враховують того, що отриманні насильницьким шляхом знання швидко забуваються і майже ніколи не використовуються в майбутньому. Людина може реалізувати свої знання і свої таланти тільки в тій сфері діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з особистим інтересом.

З іншого боку, батьки повинні пам’ятати про фізичну безпеку дитини і не залишати її без догляду в небезпечному середовищі.

Нехтування реальними почуттями і потребами дитини

В багатьох сім’ях існують негласні правила, згідно з якими, дітям забороняється відкрито проявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати проблеми, що в них виникають, мати свою особисту думку. В таких сім’ях не заведено, щоб діти заперечували дорослим, мали свої особисті уявлення, відстоювали свої особисті права і інтереси. Коли син або донька наївно говорять правду, їх за це карають, критикують і принижують. В результаті діти привчаються самі нехтувати своїми потребами і не розвиваються як особистості, їм завжди буде здаватися, що їх благополуччя залежить від інших, що інші люди керують їх життям, примушують до тих чи інших вчинків.

Процес виховання в дитині самостійності і відповідальності - це процес, що потребує від дорослих максимальної уваги до дитини і до своїх власних почуттів і потреб.

Коли ваша дитина поводиться не самостійно і безвідповідально (лінується, не намагається добре вчитися, неохайний/на, має шкідливі для його/її здоров’я звички, грубо поводиться з вами тощо), спробуйте проаналізувати:

·        Чи задоволені особисто ви тим, як на даний момент склалося ваше життя?

·        Чи задоволені особисто ви собою, своїми досягненнями в житті, своїми стосунками з тими, хто вас оточує?

·        Чи задоволені ви тими стосунками, які побудували з вашою дружиною (вашим чоловіком)?

·        Чи хотіли б особисто ви, коли б мали стільки ж років, як ваш син або донька, зростати в такій же сім’ї, в такому ж емоційному оточенні, як ваша дитина?

Якщо ви відповіли «ні» хоча б на одне з цих запитань, то можливо ви своє невдоволення собою «проектуєте» на свою дитину, тобто поводитесь з нею занадто критично.

Критичне ставлення до дитини і результатів її діяльності

Підростаючи ваш малюк постійно вчиться, засвоює нові знання і навички. Але якщо ви безперервно критикуєте кожен крок своєї дитини, вам не варто чекати від неї успіхів і відповідального ставлення до будь-якої справи.

Ще гірші результати ми, як психологи, спостерігаємо там, де критикують саму дитину. Якщо батьки вважають своїх сина або доньку лінивими, нездібними, безтурботними, нечесними тощо, це створює значну перешкоду у розвитку дитячої самостійності та позитивної самооцінки. Навіть якщо батьки лише думають про це, не критикуючи дитину вголос. Адже батьківська установка безпосередньо впливає на характер і вчинки дитини.

Пам’ятайте, що дитина, як правило, наділяє дорослих авторитетом і досвідом, навіть якщо вголос вона говорить протилежне. Таким чином, ваша батьківська установка впливає на дитину значно більше, ніж її ставлення до вас.

Тільки за умов, коли ви внутрішньо сприймаєте свою дитину як приємну, здібну, відповідальну, чесну людину, незалежно від складнощів і конфліктів, що виникають між нею і вами, вона виросте самостійною людиною, здатною приймати по відношенню до себе правильні рішення.

З другої стадії розвитку дитини (стадії протизалежності) батькам важливо, з одного боку, поважати прагнення дитини до самостійності і не заважати їй оволодівати новими навичками, а, з іншого боку, завжди бути готовими прийти дитині на допомогу, підтримати її в разі необхідності.

Батькам та іншим дорослим слід бути поруч з дитиною, але не заважати, коли вона набуває нового досвіду, наприклад намагається самостійно зашнурувати черевики або побудувати будиночок з кубиків. Навіть, якщо ви бачите, що малюк явно робить не так, не втручайтесь.

По-перше, шляхом проб і помилок дитина може впоратись самостійно. По-друге, коли ви втручаєтесь в процес, ви заважаєте дитині і не дозволяєте їй реалізувати своє бажання вчитись чомусь новому.

Психологи підрахували, що у віці від одного до п’яти років діти звичайно чують від 15 до 20 тисяч разів слова «ні», «не роби», «не можна», «краще не треба», «не варто». Такі послання від авторитетних дорослих створюють у дитини підґрунтя для невпевненості в собі і в своїх можливостях. Для нейтралізації такого негативного уявлення про себе дитині потрібно, щоб вона мала можливість почути 15-25 тисяч разів: «так», «ти міг би», «можеш це зробити» тощо.

Таким чином, не втручайтесь у справу, якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу. Тільки в тих випадках, коли дитина просить вас допомогти чи зробити щось разом з нею, або ви бачите, що вона явно сама цього не зробить, вам необхідно її підтримати. Інколи достатньо, що ви спокійно будете спостерігати за її діями, підбадьорюючи словами, в інших випадках можна зробити разом ту справу, яку завтра вона вже зможе зробити сама.

Чим дорослішою стає ваша дитина, тим більше в неї відповідальності і самостійності. Всі навички, якими дитина оволоділа до 12 років, вона засвоїла, повторюючи дії дорослих.

У підлітковому віці між 12 і 16 роками діти вчаться приймати свої самостійні рішення. Сину або дочці важливо усвідомити, що він або вона - це особистість, яка існує окремо від інших і сама несе відповідальність за свої вчинки і за своє власне життя. Підліток вже повинен розуміти, що він сам здатен приймати рішення, які стосуються його навчання, вибору друзів, розподілу власного часу, догляду за своїм тілом тощо. Ви можете погоджуватись або ні з його(її) стилем життя, але і ви, і ваша дитина повинні усвідомити, що прислуховуючись до вашої думки, дитина приймає остаточне рішення самостійно, тому відповідальність за свої рішення і вчинки несе особисто. Коли стане ясно, які здібності проявляє ваша дитина, до чого вона прагне, ви можете підтримувати ті риси і навички, які вважаєте позитивними, але завжди пам’ятайте, що остаточне рішення належить вашій дитині.

Отже, ваше основне завдання в процесі виховання дітей - це безумовне прийняття вашого сина або доньки з усіма їх успіхами і складнощами, з усіма їх спрямуваннями і мріями, з усіма їх досягненнями і поразками. Але виховання - це не керівництво життям і вчинками ваших дітей, це не «викорінення їхніх недоліків» і не компенсація ваших власних проблем.

Якщо ви хочете бачити свою дитину самостійною і відповідальною, скільки б їй років сьогодні не було, найперше з чого варто було б почати - це ваша власна самостійність і відповідальність.

Якщо ви:

·         берете на себе відповідальність за свої слова і вчинки,

·        рішуче дієте в своїх інтересах,

·         відчуваєте гордість за свої досягнення,

·         достойно переживаєте невдачі, якщо щось відбувається не так, як вам хотілось би,

·         відчуваєте свою здатність впливати на своє оточення - можете вважати, що своїм власним прикладом ви створили максимально сприятливі умови для розвитку своєї дитини як особистості.

Додавши безмірну батьківську любов, яку, ви, безумовно, відчуваєте до своїх сина або доньки, ви неодмінно виховаєте самостійну і відповідальну особистість.