Історія створення Житлівської ЗОШ І-ІІ ступенів

Перша згадка про Житлівську школу відноситься приблизно до 1903-1905 років. Житлівська церковно-приходська школа була розміщена на третій Житлівці, на пустирі, де зараз знаходиться трансформатор, у хаті Сириці Никифора, який там же був учителем, потім на вулиці Красній у хатині Білименка Лева (з 1920 р.).

Приблизно в 1929 році школу було перенесено в хату розкуркуленого Зінька (сучасна площа Шкільна, недалеко від помешкання Домнічів), і в хату розкуркуленого Гната (місце сучасної школи). Директором школи був Сумець Дмитро Власович, а вчителювала разом з ним його дружина Ольга Іванівна. В Зінківській школі навчалися учні 1 та 3 класів, а у Ігнатенковій - 2 та 4 класів. На вигляд це були звичайні хати під солом'яним дахом. Вони мали по дві класні кімнати, кімнату для проживання учителя і коридор. Вчителями до війни працювали Сіробаба Віра Федорівна, Журило Марія Дмитрівна, Сахно Іван Антонович, що був директором школи. Він пішов на війну і не повернувся.

у 1950 році почалось навчання 5 класу, потім 6 класу, а в 1952 школа стала семирічкою. З 1946 по 1952 рік школа двічі перебудовувалася самими учителями. У 1957 році навчання почалося у 8 класі і пройшло чергове розширення школи до сучасних розмірів (без буфету, майстерні та котельні). В 1958 році перенесли Зінківську школу на територію Ігнатенкової і там облаштували буфет. В семидесятих роках добудували приміщення Майстерні, котельні і провели водяне опалення. школа прийняла сучасний вигляд.

Першим директором з'єднаних шкіл був Сумець Дмитро Власович, потім Лисицін Степан Тимофійович, Лебединський Іван Андрійович, Потапов Федір Петрович, Войтенко Микола Якович, Гончаров Андрій Тимофійович, Коротенко Людмила Олександрівна, Клочко Катерина Михайлівна. Зараз директором Житлівської ЗОШ І-ІІ ступенів є Мазур Тетяна Василівна.

Музей Героя Радянського Союзу Гончарова Івана Тимофійовича

Окремою сторінкою в історії Житлівської школи виступає створення музею Героя Радянського Союзу Івана Тимофійовича Гончарова. Хто ж він такий? Чому його ім'я знають не тільки у рідному селищі, а й за межами України?

Коротке, але прекрасне життя прожив Гончаров. Прекрасне, бо до останнього подиху воно було віддане людям. Народився Ваня у Варварівці, але сім'я переїхала в Житлівку. Саме тут починалася неспокійна його юність, тут він відразу знайшов своє місце в житті. Був одним із кращих, найактивніших учнів школи: він і спортсмен, і учасник художньої самодіяльності школи та селища, любив поезію, навіть сам пробував писати власні вірші, мав багато друзів. Але найбільше він любив життя... Саме тому, додавши собі один рік (а було йому тільки сімнадцять), він пише заяву на фронт у той страшний для всіх 1941 рік.

З самого дитинства Ваня закоханий у військову службу, мріяв бути льотчиком, але за станом здоров'я його не прийняли у авіашколу. Тоді він вступив до Одеського піхотного училища. Не встиг закінчити його, як відправили на фронт у чині молодшого лейтенанта. Від України до Північного Кавказу пройшов він зі своїм взводом. Його девізом було завжди: "В атаку! За мною!". По Румунії та Угорщині уже капітан Гончаров вів мотострілковий батальйон. Він завжди був першим. Так було і в той березневий день 1945 року. Треба було звільнити невеличке село Шеред від фашистів. Гончаров разом зі своїм батальйоном зміг протистояти 35 бронетранспортерам, 21 танку, самохідцям, які стали їх трофеями.

У квітні 1945 року на чехословацькій землі йшли особливо кровопролитні бої. В одному з них, під містом Брно, і загинув відважний комбат Іван Тимофійович Гончаров. Похований у Вені - столиці Австрії, біля церкви Футів. Після смерті тіло Івана Гончарова ще цілу добу знаходилося на командному пункті комбата, полковника Воронова Івана Яковича, який дуже любив Ваню. Ще добу воював Гончаров зі своїм батальйоном. Бійці, в пам'ять про свого командира, стали називати себе гончарівцями. Капітан гончаров був нагороджений орденами Червоного прапора, Вітчизняної війни 2-го ступеня, Олександра Невського, багатьма медалями. Наказом Президії Верховної Ради від 29 липня 1945 року йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Свято шанують пам'ять про мужнього комбата. В нашій школі відкритий музей І.Т.Гончарова. Багато документів розповідають про яскраве його життя. Кожного року день народження (29 січня) і день смерті (23 квітня) Героя Радянського Союзу Івана Тимофійовича Гончарова вважаються днями Пам'яті. В ці дні проводяться уроки мужності, спортивні змагання, зустрічі з ветеранами, екскурсії до музею.

І.Т.Гончаров живе у назві вулиці, школа носить його ім'я, у музею, у будинку, де він жив, у книзі пам'яті, у серцях людей.

Меморіальний музей створювався з 1965 року по квітень 1967 року вчителем історії Трихлєбом Леонідом Федоровичем, силами учнів-пошуковців та вчителів. Урочисте відкриття музею відбулося 23 квітня 1967 року.

У 1989 році музей було переоформлено і створено сучасний інтер'єр. У ході краєзнавчих та пошукових робіт систематично поповнюються фонд музею. А до 9 травня 2015 року з'явилася ще одна експозиція під назвою "Безсмертний полк". Матеріали музею використовуються в навчально-виховному процесі.

Музей нагороджено грамотою Луганського обласного центру дитячо-юнацького туризму і краєзнавства.